Przygotowując w ubiegłym roku wystawę fotografii pana Romana Pawluka z Łucka, redaktora polsko-ukraińskiego "Monitora Wołyńskiego", fotografa, podróżnika, regionalisty, rysownika, nikt z nas nie przypuszczał, że w ten dostojny, a jednocześnie bardzo sielski wołyński krajobraz za kilka miesięcy wedrze się wojna.

- Przypominamy te wystawę, uzupełnioną o tegoroczne zdjęcia, które różnią się od tych z lat minionych, gdyż jak wiemy z powodu wprowadzonego w całej Ukrainie stanu wojny pojawiło się wiele obostrzeń i obiektywnych trudności - mówi Anna Żarów, dyrektorka Biblioteki Pedagogicznej w Tarnobrzegu. - Powróciliśmy do pięknych zdjęć pana Romana Pawluka, by pokazać jeszcze raz urok wołyńskiego krajobrazu i unikatowość bezcennych zabytków, których los w obliczu działań wojennych jest zawsze bardzo niepewny.

Wojna nie ominęła także Wołynia. Już w pierwszych dniach doszło do wybuchów w Łucku, stolicy regionu, który doświadczył kilku ataków rakietowych, skierowanych na lotnisko. Niestety od fali uderzeniowej ucierpiały domy mieszkalne w dzielnicy położonej parę kilometrów od niego, z okien powypadały szyby.

Zaatakowane zostało Dubno, Sarny, Krzemieniec oraz Równe, gdzie doszło do największej tragedii na Wołyniu - w zbombardowanej wieży telewizyjnej zginęło 21 osób. Przerażające obrazy wojny przynieśli ze sobą uchodźcy, którym udało się ewakuować, uciec, przedrzeć z Kijowa, Charkowa, Czernihowa, Chersonia, Czerkasów, Borodzianki, Buczy, Mikołajowa, Mariupola, Kramatorska, Doniecka, Sum, Ługańska, Zaporoża i setek innych pomniejszych miejscowości, a którzy znaleźli spokojniejszą przystań w Łucku, Krzemieńcu, Włodzimierzu, Kowlu, Nowowołyńsku, Maniewiczach…

Tegoroczne zdjęcia Romana Pawluka to przede wszystkim przyroda budząca się do życia, która kierując się swoimi prawami nic nie robi sobie z wojny.

  Tegoroczna wiosna w Maniewiczach. Roman Pawluk

- Jakby na przekór temu co czyni człowiek, co dzieje się w Ukrainie, w tym roku jabłonie, czereśnie, wiśnie okryły się wielką ilością kwiatów, które całkowicie przysłoniły młode liście. Drzewa wyglądają jak wielkie białe lub bladoróżowe obłoki. Niestety nawet drzewa trudno jest sfotografować, zwłaszcza te rosnące w mieście, tak, by w kadrze nie pojawił się żaden budynek, obiekt. Poza tym wszyscy, mówię o obywatelkach i obywatelach Ukrainy, jesteśmy wyczuleni na tym punkcie, gdyż fotografia może wrogowi posłużyć w różnych celach. Ponadto wciąż jeszcze aktywni są dywersanci, osoby szpiegujące i przekazujące informacje wrogowi - opowiada Roman Pawluk. - Niemniej staram się uchwycić piękno zawarte w kwiatach jabłoni, tulipanach. Trzeba się cieszyć każdym dniem, chwilą na przekór temu co chciałby nieprzyjaciel. Musimy także szukać czegoś co pozwoli na moment zapomnieć o koszmarze wojny, złapać parę minut radości z otaczającego piękna, a wiosna zachowuje się tak, jakby chciała wynagrodzić trwający koszmar. Poza tym nikt nie wie co nas czeka. Zatem chwytajmy dzień, chwytajmy chwilę, która trwa.

Autor oraz Biblioteka Pedagogiczna, organizując ubiegłoroczną wystawę, pragnęli ukazać urok i bogactwo Wołynia, ale także przypomnieć związki łączące go z naszym regionem, z Tarnobrzegiem, zakorzenione w przeszłości. W tym roku doszły nowe okoliczności, oto bowiem w mieście obchodzony jest Rok Walerii i Jana Feliksa Tarnowskich, a w warszawskich Łazienkach Królewskich można obejrzeć słynne dzieło Rembrandta van Rijn znane w świecie sztuki jako "Jeździec polski", w naszym kraju zaś pod tytułem "Lisowczyk", który przez kilkadziesiąt lat należał do Stroynowskich, a następnie Tarnowskich, zdobiąc wnętrza pałacu w wołyńskim Horochowie, później zaś naszym Dzikowie.

Wystawie towarzyszy obszerny komentarz dotyczący związków łączących Wołyń, tamtejsze miejscowości z Tarnobrzegiem i regionem. Autor zdjęć pamiętał także o swoich rodaczkach i rodakach, którzy uciekając przed wojną znaleźli przystań w naszym mieście, dlatego dołączył również komentarz w języku ukraińskim, by zwiedzając wystawę mogli zapoznać się z wiekowymi nićmi łączącymi oba nieodległe wszak regiony.

Więcej na temat pasji Romana Pawluka oraz związków tarnobrzesko-wołyńskich można przeczytać w ubiegłorocznym wywiadzie - tekst TUTAJ.

Dzięki uprzejmości pana Romana Pawluka oraz Biblioteki Pedagogicznej poniżej publikujemy komentarz do wystawy "Wołyń - Tarnobrzeg. Blisko czy daleko?" w języku ukraińskim.

Організовуючи торішню виставку «Волинь–Тарнобжег: Близько чи далеко?», ми хотіли нагадати про історичні зв’язки між Волинню та нашим краєм і нашим містом. Сьогодні вони стали ще міцніші, буквально на відстані витягнутої руки, яка надає допомогу нашим сестрам і братам з волинських міст, які знайшли притулок в Тарнобжезі. Ця рука допомоги простягається і тим, хто залишився на своїй Батьківщині. Ми не забуваємо про них, підтримуючи їх матеріально та духовно.

Багато мешканців Тарнобжега не раз бували на Волині, а сьогодні повертаються до нього лише у спогадах. Бо є місця, які залишаються у нашій пам’яті, куди хочеться повертатися, які асоціюються з певними образами. Таким місцем, безсумнівно, є Волинський край – земля, що простягається від легендарних Червенських градів до Древлянського краю, від поліських лісів до Подільської височини. В образ волинського краєвиду вписалися середньовічні замкові мури, пологі вершини пагорбів, історичні церкви, костели та синагоги, розлогі низинні ліси із загубленими в них дерев’яними селами, піщані дюни та яри, порослі багатою рослинністю, десятки мальовничих річок та озер.

Історія цього краю нерозривно пов’язана з видатними діячами та важливими подіями. Тут у XVI столітті була заснована Острозька академія – перший університет на руських землях, тут була надрукована Острозька Біблія – перше повне друковане видання всіх книг Святого Письма, перекладеного на церковнослов’янську мову, тут був створений знаменитий Кременецький ліцей. У Кременці народився також і Юліуш Словацький, який усе життя тужив за цим містом. Поблизу Луцька народилася письменниця, драматургиня і акторка Габріела Запольська (себто, Марія-Габріела-Стефанія з Корвін-Пьотровських), а в самому місті – автор патріотичного та релігійного гімну «Боже, котрий Польщу…» Алоїз Фелінський, в Олиці – Великий канцлер литовський, видатний історик і мемуарист Альбрехт-Станіслав Радзивілл, у Бердичеві – класик англійської літератури Джозеф Конрад, у Новомалині під Острогом – видатний митець епохи романтизму та скульптор європейської слави Томаш-Оскар Сосновський, у Порицьку народився Тадеуш Чацький – співтворець Конституції 3 травня, а біля Гощі – видатна польська громадська і незалежницька діячка, легенда «Солідарності» Анна Валентинович. Молодий Тадеуш Костюшко здобував освіту в Любешові на Поліссі, під Дубно виріс Антоній Мальчевський – майбутній основоположник польського романтизму. В Острозі вперше був вручений орден Virtuti Militari – найвища польська військова нагорода. Роками на Волині жив і творив Юзеф-Ігнацій Крашевський – найплідніший автор європейської літератури, залишивши незабутній опис своїх подорожей – «Спогади з Полісся, Волині та Литви», а також всесвітньовідомий композитор Ігор Стравінський. Свої перші літературні кроки зробила в Рівному Зузанна Гінчанка, а в Озерах на Волинському Поліссі загинув надзвичайно різносторонній і обдарований польський митець Віткацій. Наприкінці XVIII століття в Корці відкрилася перша в Польщі порцелянова мануфактура, а в 1916 році під Маневичами був заснований один із найпопулярніших польських футбольних клубів – «Легія Варшава». Після багаторічних поділів країни Польські легіони боролися за омріяну незалежність на Польській горі над Стиром, і там, у запеклій боротьбі, зійшли перші паростки вільної польської держави. Краєвиди Волині увічнили у своїх роботах неперевершений документаліст польської архітектури Наполеон Орда, а роками пізніше – класики польського фотомистецтва – Ян Булгак, Генрик Поддембський та Зофія Хометовська.

Кожен відчує там силу незабутніх вражень, відвідуючи потужний замок Любарта в Луцьку, величний радзивіллівський колегіальний костел в Олиці, знамениту богородичну святиню в Почаївській лаврі, мальовничо розташований Кременець, національні парки на Прип’яті, в Цуманській пущі чи на Шацькому поозер’ї, оборонні монастирі в Зимному, Межирічі-Острозькому або Дермані, давньоруські городища, класицистичний палац у Вишнівці, ренесансну Велику синагогу в Острозі або старовинний православний собор у Володимирі.

Це лише кілька прикладів значимості Волині в польській історії та культурі. Але Волинь також зробила свій внесок і в історію Тарнобжега, про який, можливо, багато з його мешканців не знають. Вище згадувалися імена двох видатних діячів науки, освіти та польської культури – Тадеуша Чацького та Алоїза Фелінського, які були дуже міцно пов’язані з Дзіковом. Тадеуш Чацький ‒ дядько Яна-Фелікса Тарновського, співзасновника Дзіковської колекції, його перший наставник і вчитель. Важко переоцінити вплив такої видатної особистості на молодого племінника, адже основною сферою його діяльності, якій він пристрасно присвятив своє життя, була освіта. Саме Тадеуш Чацький був головним організатором знаменитого Кременецького ліцею, відкритого в жовтні 1805 року, займаючи тоді посаду інспектора шкіл Волинської, Київської та Подільської губерній. В останні роки існування І Речі Посполитої він був активним членом Комісії національної освіти і співавтором Конституції 3 травня. Він мав численні здобутки в галузі історії, нумізматики, колекціонування та бібліофільства. Результатом цього останнього його захоплення стала знаменита Порицька бібліотека, частина творів з якої була передана замку Тарновських у Дзікові. Безумовно, різнобічні таланти дядька, його любов до літератури суттєво вплинули на світогляд та інтереси Яна-Фелікса, який, як і його дядько, виявився великим бібліофілом, завдяки чому була створена чудова Дзіковська бібліотека, яка зібрала безцінні рукописи, інкунабули, стародруки, придбані спадкоємцем Дзікова.

За посередництвом Тадеуша Чацького юний Ян-Фелікс познайомився з Алоїзом Фелінським (дядьком святого Зигмунта-Щенсного Фелінського та швагром Еви Фелінської – патронки Товариства польської культури на Волині), який був другом дитинства засновника Кременецького ліцею. Ян-Фелікс і старший від нього на шість років майбутній автор пісні «Боже, котрий Польщу…», яка мало не стала польським національним гімном, були пов’язані тісними дружніми узами. Він охоче приїжджав до Дзікова, а після поразки повстання Костюшка, під час якого служив ад’ютантом Тадеуша Костюшка, прожив тут кілька місяців. Натомість Ян-Фелікс Тарновський відвідував його маєток Осова.

Алоїз Фелінський, попри те, що він відомий переважно як автор «Боже, котрий Польщу…», є автором низки інших творів, зокрема віршів, п’єс та численних перекладів. Після смерті свого друга Тадеуша Чацького протягом двох років (1818‒1820) він обіймав посаду директора Кременецького ліцею, який згодом закінчив син Яна-Фелікса Тарновського – Ян-Богдан. Тарновським пощастило мати серед вчителів видатних, неординарних постатей, серед яких був Юліан Антонович – поет, композитор, перекладач, один із перших англознавців у Польщі, канонік кафедрального собору в Луцьку. Помер він у палаці Тарновських в Горохові в 1824 році.

Горохів – надзвичайно важливе для Тарновських місце на карті Волині. Там народилася Валерія Стройновська – дружина Яна-Фелікса Тарновського, яка разом зі своїм чоловіком стала співзасновницею Дзіковської колекції творів мистецтва. Колекція торік стала власністю Історичного музею міста Тарнобжега, який, завдяки цьому може пишатися однією з найцінніших музейних колекцій Польщі. З нагоди річниць народження та смерті творців колекції, цей рік у Тарнобжезі, як данина їхнім заслугам, відзначається як Рік Валерії та Яна-Фелікса Тарновських. У горохівському палаці народжувалися наступні покоління родини Тарновських – вищезгаданий Ян-Богдан (син Валерії та Яна Фелікса) та його син Ян-Держислав. Сьогодні в Горохові нічого не нагадує про Стройновських і Тарновських, зате у Дзікові і Нью-Йорку збереглися пам’ятки, які нагадують про їхній волинський палац.

Витвором мистецтва, який кілька років знаходився у палаці в Горохові, був знаменитий «Польський вершник», більш відомий у Польщі під назвою «Лісовчик», авторства Рембрандта ван Рейна. Картина, яка з 1910 року є власністю музею The Frick Collection в Нью-Йорку, з 6 травня виставляється у варшавському музеї Королівські Лазенки, а потім потрапить до Королівського замку Вавель у Кракові, де експонуватиметься до початку вересня.

«Польського вершника» придбав в Голландії у 1791 році Великий гетьман литовський Міхал-Казимір Огінський, який передав його згодом великому поціновувачу мистецтва Рембрандта королю Станіславу-Августу Понятовському в обмін за апельсинові деревця вартістю 420 гульденів. У 1793 році він був вивішений у картинній галереї в Лазенках на другому поверсі Палацу на острові. В інвентарі картина отримала назву «Cosaque à cheval» («Козак на коні»). Після смерті короля вона перейшла у власність князя Юзефа Понятовського, а потім його сестри Терези Тишкевичової. В 1814 році її викупив Францішек-Ксаверій Друцький-Любецький, який невдовзі перепродав полотно віленському єпископу Ієроніму Стройновському. Після смерті священнослужителя в 1815 році картину успадкував його брат – власник Горохова Валеріан Стройновський. Саме там картині дали назву «Лісовчик», пов’язуючи її зі створеною у XVII столітті польською кавалерією під командуванням полковника Олександра Лісовського. Картина потрапила до Дзікова завдяки дочці Стройновського – Валерії.

Картина перебувала в Дзікові до 1910 року, коли Здислав Тарновський після сімейної наради вирішив її продати. Роботу Рембрандта придбав американський промисловець Генрі Клей Фрік, який через кільканадцять років відкрив у Нью-Йорку художній музей The Frick Collection з безцінною колекцією творів мистецтва. Картина назавжди залишила Дзіков 30 квітня 1910 року.

В колекції Історичного музею міста Тарнобжега зберігається копія «Польського вершника» та малюнок, виконаний на основі полотна голландського майстра.

Відвідувачі реконструйованої замкової каплиці в Дзікові, мабуть, не знають, що перед Другою світовою війною тут знаходилась ще одна волинська пам’ятка – невеликих розмірів ікона Почаївської Божої Матері. Тарновські мали особливий культ Богородиці, відправляючи молебні перед іконами Дзіковської та Почаївської Божої Матері. Ікона, що висіла на вівтарній стіні нижче монументального полотна Доменіко дель Фрате «Мадонна з немовлям», була пов’язана з містечком Почаїв, яким Тарновські володіли півстоліття – з кінця XVIII до середини XIX століття.

Волині також присвячена ще одна видатна і героїчна сторінка в історії Польщі, коли у 1916 році під Костюхнівкою Польські легіони вступили в одну із своїх найкривавіших битв. У війську, яким командував сам Юзеф Пілсудський, воювали кілька десятків легіонерів з Тарнобжега та його околиць, як-от Станіслав Фарбіш – онук відомого війта Дзікова Ян Сломки, троє братів Мровців або двоє братів Мрозовських. Назавжди лишився там Ян Немечек, який похований у Польському ліску (посмертно нагороджений орденом Virtuti Militari, Хрестом Незалежності та тричі орденом Хрест Доблесті) та Ян Патер (похований в лісі за окопами біля редуту 1-го Легіону).

Розповіді про історичні зв’язки власників Дзікова та мешканців Тарнобжега з Волинню можна продовжувати довго. Але ми хочемо почути інші, невідомі історії, спогади нинішніх мешканців Тарнобжега, які мають родинне коріння в цьому мальовничому краї, а також наших гостей з України, які тепер мешкають у нас. Можливо, ця виставка спонукатиме їх поділитися ними, а відвідувачів, які ще не пізнали красу та неповторність волинського краєвиду – відвідати Волинь, коли переможна Україна подолає російську навалу.